Коли поруч потрібні люди немає потреби щось комусь 
                                                 пояснювати.

Раптово знаходиш власний дім, затишок
                                          і не хочеться нікуди йти.

                      Все, що писала і думала (до) було не тим.

Тепер світ зводиться до однієї можливості бути поруч з ним.

  

Якщо асоціювати тебе з чимось іншим, то для мене ти напевно саме кава. Запах якої можна впізнати з-поміж безлічі інших. Свіжозмелена кава смак якої доноситься і проникає в 
                        самісіньке серце.

З тобою я наче в «українському Відні »-Львові,

де б я не була і з ким. Тебе, як і її не можна мати забагато, бо здебільшого стаєш залежним, зникають сни і розпочинається 
                         безсоння.

Ти як присмак любові, обмежений в його 
                      кількості.

                     Мій внутрішній спектор

Сніданки в ліжко, цілує ніжно, 
                      торкаючись кінчиками  вуст у чоло.

Мені з ним так тепло, віддано, просто, ніжно.

                   Відчуття, ніби моє життя –це його.

Я не хочу змінювати стан речей, бо добре, коли він 
                                          поруч,

Я хочу, щоб усе так залишилось, саме так і було.

          Присмак кави, я досі відчуваю на вустах.

          Скажи чому, ти приходиш лише у снах?

Чому кожного разу торкаюсь тебе поглядом подумки,

               Я відчуваю шалений табун мурах?

Внутрішні сенсори налаштовують мене на березень 
                                    серед   зими.

Ти знаєш, море розливається хвилями, 
               як словосполучення значення « Ми».

Я не буду такою як була « до» і якою « після».

Згадуй мене тоді, коли раптово забуваєш вдома ключі 
                                      від  дверей,

Виходячи з під’їзду, залишивши мені свої від серця свого….