Моє море за вікном, тебе, не може бути забагато

Усім літнім ночам присвячується.. Безкінечним вулицям і ліхтарям, які під час довгих подорожей приводять путівників додому. Внутрішній силі, яка міцним стержнем і витримкою завжди знає правильний орієнтир. Подорожам, які змінювали і змінюватимуть нас і наші погляди. Людям, яких згадуєш з теплотою в серці. 

Завдяки яким готова перетнути не один океан..

І любові безмежній і палкій, яка знаходить прихисток у серці і квітне мільйонами троянд, немов у найпрекраснішому французькому Версалі..

Твої поцілунки зібрала б у жменю і зробила б особисту                                     колекцію ніжності.

                    Марія Чайковська- Не зникай                                                                                                                                                                     

     Найніжніші поцілунки залишаю на осінь, вмикаю                       Земфиру, бо душа лише її просить.

                        

                      In another life I will be your girl

     

 « Якої величини має бути моє серце, щоб вмістити у ньому усю свою печаль?», - думала вона, покидаючи знайомий аеропорт. Ще вчора була поруч з ним, сьогодні ж смуток звалився на тонесенькі ключиці її плечей.

Вона не запитувала у якому напрямку він летить, і коли повернеться. Не хотіла знати скільки днів доведеться провести без нього. Не ставила надто багато питань, не була готова до відповідей, які наче гострий ніж врізатимуться в її мозок.

Пам’ятала солодкий світ його очей, дякувала Богу за те, що завжди був поруч. Знала, що напевно ніколи більше не відчує ніжніших поцілунків у спину, шию та вуста.

Не хотіла уявити, що більше ніколи в житті не зустріне ближчого, ніж він. 

Чому кращих друзів завжди доводиться відпускати? Чому більше значення мають ці кілометри, які забирають близьких нам людей?

Напередодні прокинулась вночі від дивного сну, бо ніби вже бачила цей аеропорт, його та їхнє прощання довжиною у вічність. Було відчуття знайомого deja vu. Вона не хотіла, щоб він летів. Він теж був свідомий цього.. Знав і уявити не міг якою відстанню житиме зараз, які кордони людської душі рятуватиме.

Сни стають реальністю, коли на аеродромі ми, поруч стоїш ти і поцілунків не вистачить, щоб завершити наше прощання, - подумки думала вона.

Ввечері сидітиме, обгорнута ковдрою, наче осіннім смутком з посмішкою згадуючи їхні прогулянки. Вулиці, якими блукали далеко за північ, не відповідаючи на дзвінки. Фотографіями, які планувала зробити і повісити на стінку з найкращими знімками як згадку про щось тепле. Моменти, які ніколи і нізащо не розповіла б навіть при нагоді.

Ця історія завершиться тоді, коли його літак торкнеться крилами свого сьомого неба..

Назбираю оберемок квітів, віддам Тобі, щоб міг мене                                    вічність любити..

    Історія про те, як швидко зникає печиво за 
  маминим рецептом і якби я присвячувала життя, 
           то тільки подорожам, а не коханцям.

 

Допиваючи чергову чашку чаю у мене з’явилось питання, а якби кожен з Вас починав свою кругосвітню подорож, яке місто було б у цьому списку першим? Яка країна заповнила Ваше серце цілком і повністю?

Приємно розуміти, що десь в якомусь віддаленому куточку світу є близька душа, приїхавши до якої ти забуваєш про все. Коли поруч є той, хто покаже тобі місто з тієї сторони, яку побачив колись сам.

З улюбленим кафе на розі вулиці, з найсмачнішою випічкою у цій пекарні та найпрекраснішими краєвидами саме з цього ракурсу.

Я завжди мріяла почати своє подорожування саме з Чехії восени. Коли теплота літніх днів вже за горизонтом, а навколо барви підсилюються листям, яке падає з дерев.

Міцна кава зігріває холодні долоні, теплий светр, наче ковдра огортає тіло, затуляючи від осінніх вітрів.

Max Richter розливається морем у навушниках, а за вікнами постійна постійна дорога, лише квитки змінювали б напрямок.

Завжди б знала, що мене чекають вдома з гарячим чаєм та щойно спеченим печивом. Перетнувши кордони, телефон розриватиметься від дзвінків та повідомлень, а на порозі чекатиме найрідніша з найдорожчим золотом в світі.

Після такої подорожі я б ніколи в житті не купувала б квиток в один напрямок і не думала про те, чи буде в мене бажання ще раз повернутись сюди.

Після таких подорожей почала б вести щоденник, щось схоже на « 100 днів літа, ось 78-79 з них».

Поки що на годиннику далеко за північ, бажаю гарної ночі та Melanie Fiona – Monday Morning для настрою.

                                                   Люблю тебе любити

 На одному з проміжків моєї вічності залишимось 
                                  ми:

юні, п’яні і до без пам’яті закохані. На тобі буде чорний светр, джинси пасуватимуть до засмаглого відтінку твоєї шкіри.. Я спокійно стоятиму в черзі, і ненароком  запах парфумів змусить мене повернути голову за тобою.

У мене виникне нестримне бажання підбігти, нічого не сказавши, поцілувати солодко й пристрасно. 
З почуттям ніжності, наче завтра у мене не буде можливості тебе побачити. Я пам’ятаю твою адресу. Твій дім жовтого кольору знаходиться паралельно моєму. Виноградна лоза затьмарила вікна, я згадую себе декілька років тому, як була готова повз них тисячу разів пробігти. Натомість зараз сам чекаєш доки хтось відчинить двері, з шаленим вереском ввірветься до кімнати, мовляв :

                       «  Я прийшла».

Ти б з радістю заварив мій улюблений чай, зелений зі шматочками фруктів. І цукерки б знайшлись, хоча я дуже давно намагаюсь відмовитись від солодкого.

Тут я випадково ловлю себе на думці, що якби ти був поруч я б сказала, що скучила. Скучила за улюбленим плечем, за запахом парфумів, який завжди залишався між моїми ключицями, коли ми прощались. За тим, що поруч я завжди залишаюсь собою, і ти навіть знаєш причини, які часом можуть мене вивести з рівноваги.

 Всі найкращі слова були написані до мене, я родилась надто пізно, щоб зараз додати щось своє. Скажу лише: 

   

   Дякую за те, що я можу бути і за те, що ти є!

      I don't want you to leave, will you hold my hand?

Він як тепла ковдра до якої звикла, яка завжди на першій полиці в шафі, з якою об’їздила не одну далеку поїздку, просиділа не одну ніч біля вогню. Затерта до дірок, але яку шкода викинути, бо найулюбленіша, бо ТВОЯ!

                    Персиковий відтінок гуаші

Мені на мить здалось, що любов забула переступити поріг мого будинку. Будинку у якому завжди ростимуть квіти, у подвір'я завжди заглядатиме сонце, а вітер з шумом колихатиме фіранки моїх вікон..

Поруч сидітиме Він. 

Той, заради якого життя набуватиме  сенсу. Поруч з яким, життя буде подібне на мить, швидку та емоційну, як перша закоханість. Він, безумовно, читатиме ранкову газету біля якої стоятиме кава, у ній дві неповних цукру (для впевненості ніколи б не кидала третьої, знала, що буде сердитись).

Його погляд знайомий і рідний нагадуватиме мені головного актора з американського фільму. Очі, відтінок яких подібний на фісташкові горіхи. Будуть терпкі на оцю миттєвість та жагучість (навіть для втіхи).

Ми познайомимось у якомусь кафе, можливо метро, а може він той, кого я знаю дуже давно?

Він добре пам’ятатиме мої перші вірші. У них я була наївною рабою, такою милосердно ніжною.

У мене мабуть навіть ніколи не з’явиться можливості написати Тобі! (Тому), кого я зустріну можливо завтра за рогом власного будинку. Але якщо твоя душа, або хоча б маленька її частина знаходиться в найближчому, тоді Я готова дякувати! Дякувати безмежно і віддано за те, що не зважаючи на безкінечну втому та втрату, я досі готова вірити. Вірити йому, коли він говорить : « Усе найкраще відбулось сьогодні і відбудеться завтра!»

Цілую між рядків у самісіньке серце..
Твоя

                            Jouis de chaque moment

Дурманить голову, п’янить.. Літня спека, закоханість чи надто слабкий мій імунітет до хворого горла влітку?

Черговий список книг, фільмів і великий обсяг часу на їхні перегляди та читання. Не очікувала і передбачити не могла, що все вийде саме таким чином.

Не зважаючи на слабкість, в деякій мірі  навіть мління, я почала готувати. Готувати настільки смачно, що мама забігаючи на кухню хотіла з’їсти те, що тільки мало потрапити до пекарника.

Тому (можливо), хвороба не завжди видається настільки нудною, лише дає більше шансів забезпечити себе спокоєм, душевною рівновагою та знайти у собі сили сісти врешті та завершити недочитані книжки та переглянути список фільмів, які ми чомусь постійно відкладаємо?

В моїй бібліотеці їх безліч, і кулінарних рецептів вистачить, щоб нагодувати не одну голодну пташку, а навіть величезного  лебедя.

Тепер створюю новий ріплей музичного смаку для себе та своїх внутрішніх демонів (вони ж також потребують краплини натхнення!)

Закінчуючи скажу: свою ліричність я відкладаю на осінь!

                   Kiss me hard before you go 
                                  (summertime sadness)

                                

Долала не одну сотню кілометрів, губилась незнайомими вуличками, закохувалась у нові міста, бігла на зустріч новій собі, жила в режимі non- stop, насолоджуючись моментами (після) міцно засинала у міському транспорті, часом забуваючи вийти на своїй зупинці.

Тепер сиджу у повному спокої будніх літніх днів, і розумію наскільки мені бракує того шаленого режиму.

Коли ранок починався о 5, а мій день закінчувався майже опівночі.

Два літніх місяці за плечима, серпень майже в половині загубився теж. Чекаю осені, яка жовтою ковдрою огорне цей світ, і я отримаю можливість повернутись в місце, де живу, а не існую. Вперше за декілька років, готова відпустити цю спеку, і подякувати літу, що відбулось.

   Здається згори хтось дав моїм прямим 
                                        вірний напрямок **

Коли зустрічаєш випадково знайомі очі навпроти, в мене вистачає сміливості не зводити погляду. Я не люблю програвати, тому вмію завтримати на собі будь-який погляд.

За вікнами йде дощ.. Сильний і відчуття, що вода із тисячі відер ллється одночасно. Врешті я дочекалась.

Ця спека просто зводила з розуму, і мені набридло проводити дні вдома, а виходячи на вулицю перебігати від тіні до тіні я теж не в захваті.

Я ловлю моментами deja vu, і найголовніше мені хочеться це deja vu повторити ще енну кількість разів.

Вирішила, що варто вчасно закривати нудну книгу і йти з фільму, який тобі не до вподоби. З людьми напевно не все  так легко, оскільки на дні душі  ще є почуття того, що тебе дійсно щось зв’язує.

Два тижні вдома дали можливість оцінити все з іншої точки, з іншої координати...

Набридла надто солодка проза, і навіть її створення. Можливо тепер ця сторінка набуде іншого вигляду та змісту. Пробачення не прошу, бо рано чи пізно це мало статись.

І на закінчення раджу Вам ввімкнути Bastille-Flaws.

Good night! 

           Якщо вибирати між музикою, то я готова 
                     вічність слухати  Р. М. Глієра