Siła marzeń

                      In another life I will be your girl

     

 « Якої величини має бути моє серце, щоб вмістити у ньому усю свою печаль?», - думала вона, покидаючи знайомий аеропорт. Ще вчора була поруч з ним, сьогодні ж смуток звалився на тонесенькі ключиці її плечей.

Вона не запитувала у якому напрямку він летить, і коли повернеться. Не хотіла знати скільки днів доведеться провести без нього. Не ставила надто багато питань, не була готова до відповідей, які наче гострий ніж врізатимуться в її мозок.

Пам’ятала солодкий світ його очей, дякувала Богу за те, що завжди був поруч. Знала, що напевно ніколи більше не відчує ніжніших поцілунків у спину, шию та вуста.

Не хотіла уявити, що більше ніколи в житті не зустріне ближчого, ніж він. 

Чому кращих друзів завжди доводиться відпускати? Чому більше значення мають ці кілометри, які забирають близьких нам людей?

Напередодні прокинулась вночі від дивного сну, бо ніби вже бачила цей аеропорт, його та їхнє прощання довжиною у вічність. Було відчуття знайомого deja vu. Вона не хотіла, щоб він летів. Він теж був свідомий цього.. Знав і уявити не міг якою відстанню житиме зараз, які кордони людської душі рятуватиме.

Сни стають реальністю, коли на аеродромі ми, поруч стоїш ти і поцілунків не вистачить, щоб завершити наше прощання, - подумки думала вона.

Ввечері сидітиме, обгорнута ковдрою, наче осіннім смутком з посмішкою згадуючи їхні прогулянки. Вулиці, якими блукали далеко за північ, не відповідаючи на дзвінки. Фотографіями, які планувала зробити і повісити на стінку з найкращими знімками як згадку про щось тепле. Моменти, які ніколи і нізащо не розповіла б навіть при нагоді.

Ця історія завершиться тоді, коли його літак торкнеться крилами свого сьомого неба..