Ти міг бути ним, тепер ти вже просто ніхто.

Після усіх побачень, урочистостей, день народжень, я бігла до нього, ділила враження поруч з ним. Мені було легше, коли поміж усіх думок і слів, він ніжно торкався моїх завжди холодних рук. Ми засинали разом, бажаючи один одному гарної ночі. Я могла йому читати свої вірші, і знала, що не буду засудженою. Я могла сказати :

 « Залишся» і він нікуди не йшов.

 Де зараз знайти сили, щоб після усіх ніжностей, поставити крапку усьому. Усьому, що було до і могло бути після?

В моїх архівах збережені теплі обійми і спільні знімки, і не маю бажання пакувати валізи і просто викликати таксі. Чому в більшості випадків, мовчання гірше, ніж образливі слова, які, наче каміння летять у твою адресу?

Я кричу: « Схаменись, мене ніхто не врятує після». Ти всього лиш виходиш, забувши у мене своє пальто. 

                       Rachael Yamagata–Full On

Коли говориш про красу чи дійсно маєш на увазі ту, яка плекана віршами і прозою відомих авторів?

Прокидається вранці вона, у ліжку залишена теплота 
( її тіла). Сьогодні вона сама, неначе кішка, яка протягом життя не любила господаря, лише себе вперто, віддано, вміло.

Ранкове сонце повільними кроками піднімається хмарами вгору. Ступає тихо, торкає променями навколишню природу.

Вона живе у мистецтві, вона його виняткова і несподівана течія. Це – жінка. Вона - не бароко, не романтизм і навіть не класика. Вона – це неповторна, ніким не відкрита таємниця. Вершина до якої протягом століть не дійде жоден воїн.

Це ранкова кава, справжня львівська без жодних домішків.

Смак якої не зможеш зіпсувати жодними замінниками цукру.

І якщо ти на мить відчув, що вона твоя..Зроби її своєю повністю, доводячи скульптуру, як лінію до ідеалу. Зумій завершити картину пензлем, а не зіпсувати ножем.

Цілуй, плекай, дай розквітнути саду, який вміщує не одну тисячу квітів. Дай можливість тебе полюбити і не згаснути внутрішньому вогню. Бо ти знаєш, жінка одна-єдина, створена рукою майстра ніколи не покине будинок у якому народилась її внутрішня гармонія –
                                      любов.

Заваривши чергову філіжанку чаю з медом, доходжу до висновку, що бракує мені гарячого шоколаду..(все більше)

Не знаю чому, але протягом усього свого свідомого життя хотіла навчатись у Львові. Завжди здавалось, що саме там вистачає часу на прочитання найкращих книжок, дахи торкаються неба не лише верхівками, а заходи сонця нагадують мягкий зефір, охайно запакований подарунковою стрічкою.

Щоразу повертаючись туди, мені хотілось залишитись.

 Я могла цілий день провести блукаючи львівськими вулицями, замовляючи чергове латте в кав'ярні, і уявити не могла, чи можна взагалі знайти краще місце для натхнення.

Мені там постійно хочеться співати пісні Хащевської, і безпідставно, безумовно, з найтеплішими обіймами притуляти найрідніші плечі.

І не те, що я шкодую, що знаходжусь саме тут, де маю знаходитись і все рідше говорю своєю рідною мовою. Я маю  можливість насолодитись Львовом саме тоді, коли більше часу проводжу в інших містах. Через відсутність чогось прекрасного пізніше в більшій мірі відчуваєш його присмак.

Тому, я готова цілувати і притуляти до себе якумога міцніше усе, що знаходиться в самому серці Львова.

І навіть дощовий жовтень не погіршить мого настрою, ані парасолі, які мусять завжди ховатися в сумці, навіть якщо я їх просто терпіти поруч з собою не можу.

Місто засинає в сутніках ліхтарів, а натхнення приходить тоді, коли ти його  не чекаєш. Лише мусиш писати, не зважаючи на вільну хвилину, а лише її відсутність.

                          Бумбокс- Happy end

                             Схаменись

Я обережно торкаю твого серця словами, 
епітетами, прикметниками в реченнях.

Хочу бути почутою, а не приреченою.

Хочу закінчення листопаду, врешті. Вкотре набридло віддаватись не тобі, а решті.

Ти вмієш сумлінно мовчати, в той час, коли я мовчати не хочу. Бо згідна говорити постійно і без зупинок. З тобою. Сьогодні. Тобі.

Я думала ближчими ми стали у спільному ліжку (якби).

Якби ти тільки уявив, якими словами доводиться берегтись і різати свою душу найгострішим ножем.

Натомість ти, можеш спокійно спати, не думаючи навіть з ким і коли, і якими будуть наслідки після.

              Юлія Хащевська – Плащ кольору неба

 I'm a museum full of art but you had your eyes shut

Коли вино переливається через край, вмить стаєш розсудливішою і розумієш скільки слів не сказала  якби не..

Довго загартовувала власний характер і терпимість до маленьких сутичок і суперечок. Перейшла моя межа через край не лише у відношенні до найближчих. Міцно стиснувши кулаки стримувала слова, які засідали, наче пекучий червоний перець в моєму горлі.

Носила на плечах сотні каменів з роздумами про свої і не зовсім вчинки.

Одного ранку прокинувшись, підвівши вуста червоним, а очі виразно чорним, зрозуміла, що моє внутрішнє 
« Я » потребує змін. Вагомих і справжніх, не короткочасних, а постійних.

Перестала бути м’ягкою до слів, натомість -   безпосередньою і принциповою до рішень. Пляшка червоного  змінила береги, зіпсувавши мій внутрішній білосніжний стержень, і я цьому рада.

Коли маєте бажання говорити - говоріть, не зважаючи на те, якими паскудними і їдючими будуть слова. Краще до чортів у душі болітиме серце, але душа буде вільною, наче птах, який відлітає, покидаючи рідну домівку.

Мене більше не болить і не болітиме, бо ти залишений прочитаним розділом на книжковій полиці.

           Game over, діли ліжко з іншою.

Ти приходиш найпрекраснішим спогадом далеко за 
                                   північ

Холод торкнувся кісток, підвела губи червоним 
                              контуром.

Кава залишилась охолонути вдома. Будь мені вірний, повертайся після 18 на спільну вечерю (додому). 
Я навіть запалю свічки, забуду ранкову сварку. Ти торкнешся мене ніжно і пристрасно. В якому я біса порядку?

Вчуся поволі загартовувати терпіння, як навичку, а не вміння. Забуваю про те, що ти досі палиш. Палиш моє сумління. Не сигаретами, а словами ( їдючими як дешеві наркотики). Обіцяй, що почнеться ранок, де ти не зачинеш двері, а ляжеш зі мною поруч (не подумки).

                 Rihanna – Love on the brain

Включила Tiersena і слова побігли струмками і ріками..

Я люблю, коли ти посміхаєшся кінчиками вуст. Люблю, коли дивишся на мене зовсім інакше, ніби хочеш заглянути в кожний проміжок моєї шкіри. Люблю, коли цілуєш. Люблю, коли можу сказати, що скучила.

Люблю, коли теплішає твоя душа зсередини. Люблю, коли торкаєш ненароком мого волосся.

Люблю, коли забуваєш слова і даєш можливість мені їх пригадати. Люблю, коли найніжнішим дотиком пестиш мої долоні. Люблю, коли вимикаєш світло і притискаєш так, що завмирають стіни і скроні. Люблю, коли змушуєш табун мурах пробігтися моїм тілом. Люблю тебе любити, і якби це не було підло, не хочу ні з ким більше ділити.

                   Yann Tiersen – Porz Goret

               нехай ця любов стане щастям,

               найсолодшою втіхою

               і тобі вперше за стільки років

               нікуди не захочеться звідси їхати (с)

Будуть ранки, коли кава у філіжанці не потребуватиме жодної ложки цукру. За вікном жовте листя ковдрою вкриє подвір’я нашого будинку. Я прокидатимусь з надлишковою теплотою всередині, і ділитиму її з тобою, передаючи поцілунками. Найсмачніший сніданок, який можна б було собі уявити.

Кімната наповнюватиметься світлом, і я врешті забуду про те, що потрібно щоразу пакувати валізи. Кожного року відкривати візи, і просити Бога про те, щоб усе вдалося.

Я врешті знайду той спокій про який мріяла, і який готова розділити з тим, хто цього потребуватиме.

Поруч з яким будь-які плани будуть найгеніальнішими, поїздки –найдовшими, і бажання- найвідвертішими.

Ми будемо йти пліч – о- пліч, під силою власних бажань і прагнень, часами не розумітимемо один одного, а іноді нам не будуть потрібні слова.

Час не існуватиме, бо навіть о 4 ранку ніхто не заборонятиме нам відкрити пляшку вина.

Я пускатиму вірші венами та акустичні пісні ріками..

Щоб ти нарешті зрозумів, що дім, там, де ти, а не мільйон речей на самоті, ( залишені поруч з кимось)

             Kodaline – Love Will Set You Free

Тоді б я йому сказала : « Тільки не вимикай світло, коли доведеться піти», – « Ти боїшся?», - « Я просто не хочу залишатись на самоті».

                           I’m totally lost in U

Вересень пройшов надлишком спокуси. Присмаком червоного гранату та манго, протягуючим шлейфом солодких парфумів. Місяць добігає кінця, я обираю дату майбутньої подорожі. Намагаюсь пакувати речі повільно, не забувши випадково найголовнішого.

Поруч сидиш ти, допалюєш чергову сигарету. Навіть розмовляючи з тобою, люблю слухати оці паузи, перепитуючи пізніше : « Ти палиш? »,- « Сама знаєш відповідь, не треба було питати ».

Готова віддати буденність днів іншим, лише б кожен день проведений з тобою нагодував безкінечний вечір п’ятниці.

Часом відчуваю себе надто егоїстичною, бо незважаючи на відстань постійно хотіла б тебе мати.

Чекаю моменту, коли отримаю телефонний дзвінок зі словами: « Діставай келихи. Цей вечір проведемо з червоним напівсолодким та твоїм брускетами ».

Якщо загубитись, то лише у коридорах твоєї душі, бо ключі від дверей я вже маю.

            Pianoboy- Мені так добре з тобою

               Мріє не зрадь (с ) Леся Українка

Мені було 15, коли я вирішила, ким хочу бути. Мене тягнуло до нових радіостанцій, безкінечних ефірів і постійних хітів, які не давали заснути водіям у 

                       важкій дорозі.

Мріяла прокидатись о 5, розпочинати ефіри о 7 та закінчувати о півночі, бажаючи слухачам гарної ночі.

На хвилях грала б найкраща музику, яку б я підбирала влучно до кожного ефіру, які торкали б вух  мого слухача.

В прямих ефірах хотіла б нанизувати словами, наче намистини і говорити про новини, побачення, сьогоднішню моду і не тільки.

Хотіла б слухати слухачів з мільйонами питань і тисячами відповідей.

Я вірю у власні мрії та бажання, навіть ті, які нишком задуваєш у порожню пляшку вина, прикладаючи потім до серця. Вірю як ніхто і ніколи у їхнє здійснення!

На цій ноті завершую і пропоную до прослуховування пісню, яка грає у мене на енному повторі сьогодні: 

                            Океан Ельзи- Сонце

                       Вино зі стиглої вишні

Ввечері голову заповнюють дурні думки, наче 
в’їдаються у твій череп зміями. Вранці головне не натрапити на телефон і випадково не знайти смску 
типу : « Ти був мааааааайже на висоті».

Джесі сидить за порожнім столом, тримаючи у руці напіврозбитий келих. Ранкова сварка принесла з собою не лише образливі слова, але потріскані від криків склянки.

Він пішов, зачинивши за собою двері. Ключі залишив, мовляв, що більше не повернеться до цієї навіженої.

У цьому безладі хочеться ввімкнути Rihann’u – Hard і безперервно підспівувати.

Ще на початку спільного життя Джесі уявити не могла, що вона здатна влаштовувати сцени ревнощів. Здатна до похитувань спільного корабля, здатна недовіряти найближчому і ставити під сумніви усе, що пов’язане з його роботою. Кожного ранку  припускати чи він дійсно з тобою чи встиг зрадити з іншою? Брюнеткою, гарнішою?

« Добре, що не сказавши ні слова- пішов. Не мала ревнощів доти, поки не зрозуміла, що одного ранку він може прокинутись з кращою версією мене. Невже саме такі думки мусять мешкати протягом не одних ночей і ранків у нашому мозку?

Вийняла із шафи свою валізу, витягнула речі, - і Господи дай хоча б трохи сили усе це пережити. Невже його любов я мусила заслужити?

Я намагалась бути поруч з ним, підтримувати і не давати можливості сумніватись в мені ».

Джесі затамувала подих і вмить почула голос, свій внутрішній, який ніколи не чула досі :

«Тобі варто відпустити. Він сам обрав свій шлях. Скажу лише зрада – це просто звичка, так само як закоханість чи страх. І ти не перша і не остання, кого проміняли на іншу. Вона не краща і не гірша, вона просто інша ».

          Say Lou Lou – Fool of Me (feat. Chet Faker)

   Свідомість прокидається у снах з пятниці 

                        на суботу,

   Вранці він,навмисне забувши ключі,йде 

                        на роботу,

   Щоб повернувшись залізти до твого ліжка,

            Думаючи, що ти кішка,

     Яка врешті хазяїна хоче знайти.

                                Movement - Us

            Я як завжди виходжу на Контрактовій,

                    Будинки голі, дерева голі.

            Ознака осені, прохолоду з собою приносить.

            Я, немов жебрак, який любові, як хліба 
                                 просить.

Золотий відтінок шкіри, Zapaska – пляжна на вічному повторі, а я поцілована морем вдосталь, щаслива повертаюся додому.

                

      Моє море за вікном, тебе, не може бути забагато

Усім літнім ночам присвячується.. Безкінечним вулицям і ліхтарям, які під час довгих подорожей приводять путівників додому. Внутрішній силі, яка міцним стержнем і витримкою завжди знає правильний орієнтир. Подорожам, які змінювали і змінюватимуть нас і наші погляди. Людям, яких згадуєш з теплотою в серці. 

Завдяки яким готова перетнути не один океан..

І любові безмежній і палкій, яка знаходить прихисток у серці і квітне мільйонами троянд, немов у найпрекраснішому французькому Версалі..

Твої поцілунки зібрала б у жменю і зробила б особисту                                     колекцію ніжності.

                    Марія Чайковська- Не зникай                                                                                                                                                                     

     Найніжніші поцілунки залишаю на осінь, вмикаю                       Земфиру, бо душа лише її просить.

                        

                      In another life I will be your girl

     

 « Якої величини має бути моє серце, щоб вмістити у ньому усю свою печаль?», - думала вона, покидаючи знайомий аеропорт. Ще вчора була поруч з ним, сьогодні ж смуток звалився на тонесенькі ключиці її плечей.

Вона не запитувала у якому напрямку він летить, і коли повернеться. Не хотіла знати скільки днів доведеться провести без нього. Не ставила надто багато питань, не була готова до відповідей, які наче гострий ніж врізатимуться в її мозок.

Пам’ятала солодкий світ його очей, дякувала Богу за те, що завжди був поруч. Знала, що напевно ніколи більше не відчує ніжніших поцілунків у спину, шию та вуста.

Не хотіла уявити, що більше ніколи в житті не зустріне ближчого, ніж він. 

Чому кращих друзів завжди доводиться відпускати? Чому більше значення мають ці кілометри, які забирають близьких нам людей?

Напередодні прокинулась вночі від дивного сну, бо ніби вже бачила цей аеропорт, його та їхнє прощання довжиною у вічність. Було відчуття знайомого deja vu. Вона не хотіла, щоб він летів. Він теж був свідомий цього.. Знав і уявити не міг якою відстанню житиме зараз, які кордони людської душі рятуватиме.

Сни стають реальністю, коли на аеродромі ми, поруч стоїш ти і поцілунків не вистачить, щоб завершити наше прощання, - подумки думала вона.

Ввечері сидітиме, обгорнута ковдрою, наче осіннім смутком з посмішкою згадуючи їхні прогулянки. Вулиці, якими блукали далеко за північ, не відповідаючи на дзвінки. Фотографіями, які планувала зробити і повісити на стінку з найкращими знімками як згадку про щось тепле. Моменти, які ніколи і нізащо не розповіла б навіть при нагоді.

Ця історія завершиться тоді, коли його літак торкнеться крилами свого сьомого неба..

Назбираю оберемок квітів, віддам Тобі, щоб міг мене                                    вічність любити..

    Історія про те, як швидко зникає печиво за 
  маминим рецептом і якби я присвячувала життя, 
           то тільки подорожам, а не коханцям.

 

Допиваючи чергову чашку чаю у мене з’явилось питання, а якби кожен з Вас починав свою кругосвітню подорож, яке місто було б у цьому списку першим? Яка країна заповнила Ваше серце цілком і повністю?

Приємно розуміти, що десь в якомусь віддаленому куточку світу є близька душа, приїхавши до якої ти забуваєш про все. Коли поруч є той, хто покаже тобі місто з тієї сторони, яку побачив колись сам.

З улюбленим кафе на розі вулиці, з найсмачнішою випічкою у цій пекарні та найпрекраснішими краєвидами саме з цього ракурсу.

Я завжди мріяла почати своє подорожування саме з Чехії восени. Коли теплота літніх днів вже за горизонтом, а навколо барви підсилюються листям, яке падає з дерев.

Міцна кава зігріває холодні долоні, теплий светр, наче ковдра огортає тіло, затуляючи від осінніх вітрів.

Max Richter розливається морем у навушниках, а за вікнами постійна постійна дорога, лише квитки змінювали б напрямок.

Завжди б знала, що мене чекають вдома з гарячим чаєм та щойно спеченим печивом. Перетнувши кордони, телефон розриватиметься від дзвінків та повідомлень, а на порозі чекатиме найрідніша з найдорожчим золотом в світі.

Після такої подорожі я б ніколи в житті не купувала б квиток в один напрямок і не думала про те, чи буде в мене бажання ще раз повернутись сюди.

Після таких подорожей почала б вести щоденник, щось схоже на « 100 днів літа, ось 78-79 з них».

Поки що на годиннику далеко за північ, бажаю гарної ночі та Melanie Fiona – Monday Morning для настрою.