Siła marzeń

Заваривши чергову філіжанку чаю з медом, доходжу до висновку, що бракує мені гарячого шоколаду..(все більше)

Не знаю чому, але протягом усього свого свідомого життя хотіла навчатись у Львові. Завжди здавалось, що саме там вистачає часу на прочитання найкращих книжок, дахи торкаються неба не лише верхівками, а заходи сонця нагадують мягкий зефір, охайно запакований подарунковою стрічкою.

Щоразу повертаючись туди, мені хотілось залишитись.

 Я могла цілий день провести блукаючи львівськими вулицями, замовляючи чергове латте в кав'ярні, і уявити не могла, чи можна взагалі знайти краще місце для натхнення.

Мені там постійно хочеться співати пісні Хащевської, і безпідставно, безумовно, з найтеплішими обіймами притуляти найрідніші плечі.

І не те, що я шкодую, що знаходжусь саме тут, де маю знаходитись і все рідше говорю своєю рідною мовою. Я маю  можливість насолодитись Львовом саме тоді, коли більше часу проводжу в інших містах. Через відсутність чогось прекрасного пізніше в більшій мірі відчуваєш його присмак.

Тому, я готова цілувати і притуляти до себе якумога міцніше усе, що знаходиться в самому серці Львова.

І навіть дощовий жовтень не погіршить мого настрою, ані парасолі, які мусять завжди ховатися в сумці, навіть якщо я їх просто терпіти поруч з собою не можу.

Місто засинає в сутніках ліхтарів, а натхнення приходить тоді, коли ти його  не чекаєш. Лише мусиш писати, не зважаючи на вільну хвилину, а лише її відсутність.

                          Бумбокс- Happy end