The Last One
Розчиняйся в мені,наче джаз розчиняється в музиці.

Говори усе те,що сказати давно не зумів.

Я одягнена легко- в біле плаття (на ньому лиш ґудзики),

Ось червоне вино, яке ти так сильно любив.

Я говорю до тебе словами, які народжують вірші,

Мої істини надто слабкі, щоб зазіхати на стан речей.

Я пишу легко,невимушено, майже завжди у тиші,

Моя безкінечність обмежується кольором твоїх очей.

Home is not where, you are from, it’ s where you belong. Some of us travel the whole world to find it. Others, find it in a person.

Ця закоханість була подібна на синє безкрайнє море, яке цілувало берег своїми хвилями, обережно торкаючись білого піску. Небо, наче хтось торкнув пензлем акварелі, блідо- рожеві пасма змінювались блакитно- сірими. Враження, наче світанок і захід сонця вирішили обійнятись руками. Якщо на мить уявити, яка пісня грала за лаштунками, переконана, що це мелодійний джаз MOON RIVER у виконанні Вакарчука.

Ти слухав колись як говорять між собою хвилі? Яким ніжним тоненьким голосом, неначе намисто пронизує їхню мелодію вітер? Хочеться на мить затамувати подих, лише слухати і танути в  гармонійному поєднанні  звуків чи навіть самому стати безкрайнім морем, або ж теплим піском, нагрітим ранковим сонцем. Якими б тихими не були середземноморські океани не оминути їм штурмів кораблів та їхніх уламків. Це щось подібне на любов, коли  у суперечці починаєш кидатись образами, знищуючи усе : спогади, речі і навіть обійми втрачають свою теплоту, проте усе, що залишається після ( на поверхні)- це і є любов, яку ми повинні рятувати. Нехай від неї залишилась навіть менша її частина, але вона є. Жодному морю чи океану не хотілось би перейняти стихійне лихо, але якою б холодною не була вода там, пам’ятайте просту давно забуту істину :

’’ Ти стрибнеш і я стрибну!’’ Якщо в житті і є що рятувати, то тільки любов.

                         Якби можна було описати любов,

я б зібрала наймилозвучніші в світі слова і складала б з них 
                                                  вірші.

Пам’ятаєш почуття, яке дає тобі крила і ти можеш без жодних сумнівів летіти? Мені не хочеться стояти тут під дощем, намагатись сказати очима тобі те, що ти так довго не сприймав або ж не хотів зрозуміти. Ось ці тексти відчайдушні, однакові хочеться виражати нецензурною лексикою, (часом) прозою. В душі народжуються не любов,а пухлини  ракові. Моя сміливість дозволяє  ходити по битому склу босою. 
Хочеться дій ,вчинків,а не повідомлень зі словами: ”Як ти?”

Хочу бути не черговим бійцем на передовій,а твоїм основним полоненим. Припинити війну дій,давши спокій думкам шаленим. Напевно в дитинстві мені приділяли надто багато уваги,тепер від її нестачі(бракне слів),відчувається обмеження у спілкуванні близьких та друзів.

Виникає залежність з першого погляду:

’’- Ось цілуй  вуста. -Тримай пляшку з  вином моїм. ”

Його ніжність дозволяє писати  про себе статті,не зважаючи на незакінчену ще журналістську вищу.Хочеться називати його своїм,не в ролі займенника,а в ролі найближчого.

( Розділ п'ятий власної книжки. Те, чим хотіла поділитись)

                                                Hello from the outside

Теплими словами розпочинаються  розділи нових книг. Мій місяць листопад змінює колір з ніжно-жовтого на багряно-червоний. Філіжанки кави збільшуються до максимуму.

Дзвінки стають короткими,кількість  непрочитаних смс  швидко зростає до сотні.

Пам’ятаєш ,спільні пісні та теплі обійми?

Спільне місто змінило думки. Тоді вони були різні,а тепер стали подібними. Я намагалась переконувати себе у сприйнятті вже моєї дісності. Був момент ,коли я хотіла залишити все 

як є,проте ,був момент,коли я ще більше хотіла усе змінити.

Ми не любимо говорити про нас,справжніх і до болю відданих комусь. Десь там б’ється серце,наповненне любов’ю тільки до однієї людини. І чомусь ,завжди ця любов приносить

з собою смуток і внутрішню прірву. Я не хочу заповнювати порожнечу кимось іншим,

знаючи що десь поруч є ти.

Бувають моменти ,які одним повідомленням змінюють наше життя. Ось перед тобою дійсність,всього на всього єдина мить,яка змушує тебе стати іншим. Я рідко зустрічаю тих,
поруч з якими хочеться жити. Завжди поруч тільки ті,з якими існуєш і не більше.

Ось він.З першого рядка,погляду,слів став рідним. Отим близьким,які зустрічаються так рідко(!)

Якби він був подарунком на вітрині,то я б була тією маленькою дівчинкою,яка безупину смикала маму за руку зі словами:”Купи ось це,будь ласка!” Ще вранці я не хотіла початку цього дня,

але вечір  дав мені певний стимул прокинутись завтра. Можливо,що це лише початок і надіюсь на те,що цей початок матиме вдалий кінець.