Твої грози пахнуть світлом (с)

Емоції, які важко підробити. Закоханість, яка зриває голову. Саме в такі моменти мозок йде у відпустку, а серце як відважний супутник приймає естафету, беручи ситуацію у свої руки.

 Якби кожного з Вас запитали, чи пам’ятаєте саме ту закоханість, яка змінила ваше життя, ваш світогляд і після чого все пішло зовсім в іншому напрямку?

 Якою б була Ваша відповідь ?

Я чомусь завжди була переконана, що так, ось саме  ця закоханість. Я знаю, що це саме вона. Ба, більше, я ніколи в житті не відчувала нічого подібного. Пройшло декілька років і я зрозуміла, що одна єдина закоханість була дійсно моєю!

Це був липень. Я пам’ятаю його очі, його любов до спорту і червону футболку. Він був, є і буде найкращою підтримкою, опорою і допомогою в найважчі моменти.

Часами я була надто зла і мені хотілось сказати йому:

« Та пішов ти під три чорти». Він міг повертатись п’яним, міг дзвонити о півночі зі словами :

«Виходь, мені треба поговорити».

Міг говорити багато речей, і знав, що пройшов той час, коли вони на мене вплинуть і вже не зможуть мене зламати.

 Був період, коли ми не спілкувались, а був і такий, коли він був єдиний до кого я могла подзвонити.

Не знаю чому, але саме цю закоханість я пам’ятаю. Можливо пам’ятаю ще й тому, що була закохана в нього протягом довгого часу. А пізніше ми стали хорошими друзями. Не знаю, але написавши минулого літа невеликий уривок тексту, найближча сказала мені, що це її найулюбленіший шматочок (після його прочитання).

Іноді ми зустрічаємо людей, і виникають ситуації, коли все йде шкереберть, ми думаємо, що ніколи більше нічого разом не вийде. І жодні координати не перетнуться, щоб ми зустрілись і хоча б поговорили.

 Я не вірю в долю. Я вірю лише  те, що якщо це дійсно має бути твоїм, воно буде твоїм. Не важливі ні час, ні обставини, ні люди, які існують поруч.

                   

             Навчуся малювати словом, а не пензлем..

Якби ти сидів поруч, я б почала з розповіді про те, що врешті дізналась як народжуються світанки. 
Яким промінням сонце ніжно лоскоче хмари, і відтінки в небесах  змінюються самі собою.

 Тоді легким дотиком пальців вітер торкає верхівки дерев. Помаранчево- рожеві троянди, наче вустами ніжно торкають пелюстками краплини ранкової роси.

Якби можна було намалювати цей пейзаж, я б неодмінно це зробила. Тут раптово я згадала малюнки, які висіли на стінах в моїй художній школі. Спускаючись чи піднімаючись по сходах я ніколи не могла звести з них погляду.

Поміркувавши хвилину, вирішила, що якби мала ось ті троянди, то залишила їм місце на стіні, біля вікна. Навіть вранці сонце в першу чергу будило б не мене, а ці троянди. Тоді б я мала можливість залишитись трошки довше в ліжку і милуватись красою, створеною ранковим сонцем.

Такі б ранки можна було назвати ідеальними.

З кухні кінчик мого носа торкав аромат свіжої випічки, а за стінами сусідньої кімнати дитячий сміх розносився реготом.

Ось це відчуття спокою. Я вже й забула, як це по-домашньому затишно вдома.

                                           Тисяча і одна ніч

               (Mam serce do Katowic, a Ty?)

Місто, яке з самого початку стало моїм. Моїм в усіх його значеннях. Життя в якому набуло сенсу і змінило мене як особистість повністю.

Дякувати хочеться за тих близьких, яких тут зустріла, за усі враження і моменти проведені разом. 

Я спатиму тільки тоді, коли колискові мені співатиме Вакарчук, нанизуючи наче намистини   слова пісень : 

   " Коли навколо ні душі",
                            " На небі " 
                                     і " Така як ти".

Моя любов до славнозвісного гурту, прихильників не однієї тисячі осіб, почалась влітку 2010 року. Це був липень. Я добре пам’ятаю той день. На постійному повторі грала « Квітка », пізніше океан почав поглинати мене повністю і до кінця літа я вивчила майже усі їхні альбоми.

Океани..Їх дуже важко зрівнювати з будь-яким іншим українським гуртом. Я б навіть цього не робила. О.Е. став не лише нашим символом, нашою гордістю, але й океаном безмежних емоцій.

Їхня музика це щось більше, ніж просто музика, яку хочеться слухати. 

В текстах пісень слів і сенсу більше, ніж в будь-якому примірнику на книжковій полиці. Я б радила навіть, якщо у Вас бракне слів, вмикайте О.Е. Вакарчук скаже усе сам:)

Гурт, який збирає мільйони шанувальників не лише на теренах України, але за кордоном. І мені важко уявити, якою б була України без них.

З постійним захопленням і очікуванням на кожну наступну пісню ти поринаєш у інший простір музики, у інший всесвіт, у інший ОКЕАН.

Я дякую за музику, натхнення, слова, яких іноді бракне. І за те, що я маю змогу ввімкнути океан, який розливається мелодією у власних навушниках.

                           Intermezzo ( c )

  
Сонце розлилося, і сама ти вже ніби розчиняєшся в солодкій млості природи, в її запашистих медах... (О. Гончар)

                                      * * *
  
 З впевненістю скажу, що життя у місті не дає стільки свободи і насолоди як життя поза ним. Прокинувшись зранку від звуків не міського транспорту, не постійного галасу, навіть не співів  маленьких крилатих друзів, я б з задоволенням починала свій ранок о 11.

З кухні доноситься запашний  аромат  млинців,
 кава протягується шлейфом  у повітрі як у рекламі Jacobs, торкаючи носа не тільки сусідів навпроти. 
Я, вийшовши на терасу, насолоджуюсь всією красою. Немає навіть жодного натяку на голод. Хоча мій шлунок від вчорашнього дня смакував лишень  червоним напівсолодким.

Літо, літо, літо, а так хочеться вишень.

Навколо мене гори, природа, наче розмальована найяскравішими  кольорами палітри. Тераса…

Тут би я ділилась навпроти з морем. Синім, блакитним, сірим…Поцілована сонцем, мовчу, нехтуючи бажанням відповідати на повідомлення і телефонні дзвінки. Подекуди вітер перегортаючи сторінки, відбираючи тільки ті, які сам би хотів прочитати.

І тут я згадала, автора тонкої і влучної прози, вічного Сонцепоклонника, який колись, далеко до мого народження сказав :

«Художник має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку.» 

                         Miasto morza i marzeń
                

Художник за вікном  був майстром своєї справи. Створення такого мальовничого шедевру потребує не лише таланту, але й витримки  його завершити, (не зіпсувавши жодним порухом пензля). Я не могла сконцентрувати свою увагу на кольорах, які пролітали надто швидко перед очима. Світанок розливався  синьо-блакитними відтінками теплої гуаші, небо ледь ставало рожевим.. За вікнами автобусу дорога, наче нагрівалася ранковим сонцем. Кольори сірого асфальту, природи та неба були підібрані так влучно, що жодний дисонанс не міг зіпсувати загального враження. Завдяки жовтому відтінку, який надавав ще більшої теплоти, водночас підкреслюючи лінію горизонту. Оточуючі  краєвиди створювали атмосферу дому, сонце повільно підіймалося з-поміж гір. Я була готова говорити сотню мільйонів разів, не лише Тобі, а кожному незнайомому :

 « Цей світ переповнений чудес немає жодних обмежень та мір. »

9.30 ранку, місто задихалось від автівок, перехожі стрімголов поспішали на роботу, а ми блукаючи незнайомим містом розглядали вулиці, шукаючи правильний напрямок.

Дахи з червоною черепицею, кольорові будинки та зелень – мальовничий Gdańsk, місто не літа, місто вічної весни. Там навіть квітам не треба цвісти, там цвітуть будинки.

 Сонце яскравим промінням торкало береги Балтійського моря. Я відчула себе як 4 роки тому на золотому березі Несебру. Де свобода нічим не обмежувалась, де вітер легким дотиком торкав мого волосся, де на мене не впливав ні час, ні простір.

Вийшовши  з міського транcпорту, який сполучав 3 міста, ми опинилось в Сопоті. Приморське місто – курорт знане ще з 1823 року. Пляжі, пісок, вічний запах моря, те чого бракувало моєму серцю протягом довгого- довгого часу.

Я закохалась. Від першого і до останнього моменту.

 Якби можна було збудувати маленький будиночок біля моря, де вікна виходили на холодний Балтик, а пісок дав змогу рости поруч апельсиновому саду, я б тут без жодних вагань залишилась. Тоді б я зупинилась, жила, писала  і нічого більше не потребувала.

Шкода, що апельсини не зможуть рости на піску, і зведення будинку потребує досить довгого часу. Проте ми без жодних вагань зуміли насолодитись поїздкою, яка перевернула думки і дала можливість вдихнути життя з новими силами.

І байдуже, що попереду чекає важкий день, мільйон справ і сил майже ні на що не залишилось.

Найкращі моменти ті, які згадуєш з теплотою в серці. Так ось, ця поїздка безумовно назавжди зігріватиме моє!