Siła marzeń

                   

             Навчуся малювати словом, а не пензлем..

Якби ти сидів поруч, я б почала з розповіді про те, що врешті дізналась як народжуються світанки. 
Яким промінням сонце ніжно лоскоче хмари, і відтінки в небесах  змінюються самі собою.

 Тоді легким дотиком пальців вітер торкає верхівки дерев. Помаранчево- рожеві троянди, наче вустами ніжно торкають пелюстками краплини ранкової роси.

Якби можна було намалювати цей пейзаж, я б неодмінно це зробила. Тут раптово я згадала малюнки, які висіли на стінах в моїй художній школі. Спускаючись чи піднімаючись по сходах я ніколи не могла звести з них погляду.

Поміркувавши хвилину, вирішила, що якби мала ось ті троянди, то залишила їм місце на стіні, біля вікна. Навіть вранці сонце в першу чергу будило б не мене, а ці троянди. Тоді б я мала можливість залишитись трошки довше в ліжку і милуватись красою, створеною ранковим сонцем.

Такі б ранки можна було назвати ідеальними.

З кухні кінчик мого носа торкав аромат свіжої випічки, а за стінами сусідньої кімнати дитячий сміх розносився реготом.

Ось це відчуття спокою. Я вже й забула, як це по-домашньому затишно вдома.