Siła marzeń

                           Intermezzo ( c )

  
Сонце розлилося, і сама ти вже ніби розчиняєшся в солодкій млості природи, в її запашистих медах... (О. Гончар)

                                      * * *
  
 З впевненістю скажу, що життя у місті не дає стільки свободи і насолоди як життя поза ним. Прокинувшись зранку від звуків не міського транспорту, не постійного галасу, навіть не співів  маленьких крилатих друзів, я б з задоволенням починала свій ранок о 11.

З кухні доноситься запашний  аромат  млинців,
 кава протягується шлейфом  у повітрі як у рекламі Jacobs, торкаючи носа не тільки сусідів навпроти. 
Я, вийшовши на терасу, насолоджуюсь всією красою. Немає навіть жодного натяку на голод. Хоча мій шлунок від вчорашнього дня смакував лишень  червоним напівсолодким.

Літо, літо, літо, а так хочеться вишень.

Навколо мене гори, природа, наче розмальована найяскравішими  кольорами палітри. Тераса…

Тут би я ділилась навпроти з морем. Синім, блакитним, сірим…Поцілована сонцем, мовчу, нехтуючи бажанням відповідати на повідомлення і телефонні дзвінки. Подекуди вітер перегортаючи сторінки, відбираючи тільки ті, які сам би хотів прочитати.

І тут я згадала, автора тонкої і влучної прози, вічного Сонцепоклонника, який колись, далеко до мого народження сказав :

«Художник має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку.»