Siła marzeń

Порожня пляшка вина потребує дійсно вартісного бажання

 Я вірю у силу бажань, тому опишу історію, яка відбулась завдяки їхньому здійсненню.

 Я думаю, що підкорення Евересту не принесе стільки вражень, коли ти підіймаєшся на вежу  і перед твоїми очима вечірніми вогнями запалюється Париж.

Місто, яке здіймає і підносить до неба. Місто, у якому мистецтво, музика і внутрішній голоси зливаються в одне єдине.

 Я летіла в літаку і не вірила досі, що за годину я буду в одній з найчарівніших столиць світу.

За вікнами транспорту відкрився незрівняний пейзаж французьких полів. Я не могла відірвати очей від краси, і не могла уявити, що ось вона Франція, такою як я її уявляла. Бігала сторінками різних книжок, переглядала не один фільм французького кінематографу, а коли опинилася там, зрозуміла : всі слова, прочитані мною колись -  підтвердились!

Завела роман з солодкими відтінками, наче галаретки вечірнього неба, краєвидами.. Пекарні не лише вранці манили своїми круасанами і багетами. А французьке брю з сиром – історія, яке не потребує вказівок.

Погулявши трохи міськими вулицями, я зрозуміла, чому найвідоміші артисти і художними народились тут. Чому Montmartre і Notre dame de Paris місця, де краще один раз побувати, ніж мільйони разів почути.

Вражень більше, ніж достатньо, і повертатися я не хотіла. Останню годину перебування там, хотіла розтягнути на вічність.

Французи особливі тим, що їм немає куди поспішати. Вони живуть у відчутті цілковитого затишку  і спокою. Ранкове cafe au lait, поруч зі столиком свіжа газета і час зупиняється в будь-якій кав’ярні посеред паризької вуличної краси.

Моя поїздка дала мені можливість вперше скористатись з couchsurfingu, познайомитись з творчим і наполегливими музикантом, близької нам обом Північної Венеції.

Пробігала сторінками Хемінгуея « Париж- це свято, яке завжди з тобою », і не можу не погодитись, що побувавши там один раз, він залишається з тобою назавжди.

Я вмикаю Tirsena, відчуваю себе головною героїнею фільму «Amelie » і виринати з-під ковдри паризького тепла я не хочу. Місця щасливих людей, де черги сягають години під визначними пам’ятками міста, тепло кав’ярень і світанки о 8, коли за вікном синьою ковдрою небо з головою вкрите. Париж вартий того, щоб в нього закохуватись і поруч з ним мліти.

                Yann Tiersen – La Valse Des Monstres